Як повідомляє MyKharkov.info, з деякими місцями Харкова пов'язані захоплюючі історії, які стали частиною харківського колориту та несуть із собою легкий шлейф «столичності» нашого міста, нагадують, що Харків був і є осередком творчого життя з багатим та цікавим минулим.
Музей? Ні, будинок письменників!
Сірий непоказний будинок № 4 по вулиці Мистецтв (колишня вулиця Червонопрапорна) було збудовано ще у 1912 році за проектом двох відомих архітекторів Володимира Покровського та Петра Величка. Ця будівля призначалася для музею церковних старожитностей та єпархіальної бібліотеки, тому в ньому крім стилю модерн простежуються елементи російсько-візантійського стилю другої половини XIX століття.

Музеєм церковних старожитностей будівлі так і не судилося стати. У 1920-х роках у ньому розмістився Будинок письменників імені Василя Блакитного. Відомі українські художники, народні майстри прикладного мистецтва, західноукраїнські майстри роботи з дерева «приклалися» до реконструкції інтер'єру майбутнього письменницького будинку. Серед відомих художників, які займалися оздобленням інтер'єру Будинку письменників, був і Адольф Йосипович Страхов, автор орнаментального розпису в українській народній стилістиці.
Маяковський, Йогансен та більярд
Багато українських письменників тих років були затятими гравцями в більярд та завсідники Будинку Блакитного збиралися зробити більярдну у підвалі будівлі та поставити там великий кабінетний більярд. Такого столу ніде не було можливості дістати, і тоді свою допомогу запропонував Володимир Володимирович Маяковський. Знаменитий поет вважав за краще продати свій домашній більярд харківським колегам.
Маяковський запропонував своєрідне парі: хто виграє у нього в більярд, буде проголошений більярдним королем в українській літературі, і, відповідно, йому завжди повинні поступатись місцем за столом. Спочатку ніхто не хотів грати, адже Маяковський був майстром цієї гри.

Зрештою, кинути виклик насмілився Майк Йогансен. Після напруженої гри український поет виграв, а Маяковський був вимушений виконати умови свого ж парі і проповзти під столом, декламуючи Пушкіна.
