Психологія злочину: неповнолітні правопорушники (частина 1)

Психологія злочину: неповнолітні правопорушники (частина 1)

На Сумщині з 2020 року реалізується проєкт «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». Вона дає змогу підліткам, які порушили закон, усвідомити свої вчинки та їхні наслідки, примиритися з потерпілою стороною, відшкодувати збитки й уникнути кримінальної відповідальності. До реалізації проєкту залучені правозахисники, адвокати-посередники, працівники прокуратури, поліції, судова система. І вагому роль в успішному результаті Програми відіграє робота психолога. Тож представляємо першу частину із серії публікацій, в якій розкривається питання ресоціалізації (відновлення) неповнолітніх.

Протягом останніх тридцяти років світова спільнота все частіше звертається до понять «відновне правосуддя», «медіація» та «примирення». Це пов’язано із процесами гуманізації суспільства, із аналізом наслідків традиційних форм попередження та профілактики злочинності та громадської безпеки в цілому. За визначенням Тоні Маршала, фахівця з програми примирення, «відновне правосуддя – це процес, в ході якого всі сторони, залучені до події злочину, приймають спільне рішення про те, як можна виправити наслідки того, що сталося, і запобігти повторенню подібного в майбутньому».

Існує кілька моделей відновного правосуддя. В 2002 році Економічна і соціальна рада ООН прийняла резолюцію «Про основні засади програм відновного правосуддя в кримінальних справах», яка рекомендує всім країнам розвивати і впроваджувати програми відновного правосуддя в національне судочинство. Із 2019 в Україні реалізовується пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». Одним із ключових моментів програми є робота підозрюваного у скоєнні правопорушення із психологом – ресоціалізація.

Стосовно неповнолітніх, які скоюють злочини чи є порушниками усталених суспільством норм і правил, традиційно в психології використовуються терміни «девіація», «девіантна поведінка». Зазвичай саме психологи працюють із різноманітними відхиленнями у поведінці особи, тому психологічний компонент в програмі відновного правосуддя для неповнолітніх є дуже важливим.
Запропоновані матеріали містять роз’яснення щодо психологічного змісту процесів «соціалізації» і «ресоціалізації», можливих механізмів їх здійснення, а також проблемам «девіантної поведінки».

Соціалізація особистості, механізми соціалізації

«Людиною не народжуються – людиною стають» – ця аксіома повторюється протягом багатьох тисячоліть. Процес становлення особистості у людей найтриваліший в порівнянні із іншими земними істотами. Досить довго вважалося, що формування людини обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третина свого життя людина навчається жити в складному з існуючих світів – у світі суспільних відносин. Останнім часом фахівці схиляються до думки, що людина навчається і переучується усе своє життя. Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес одержав назву соціалізації.

Соціалізація – процес і результат включення індивіда в соціальні відносини. Соціалізація здійснюється через засвоєння індивідом соціального досвіду і відтворення його у своїй діяльності. У результаті соціалізації людина засвоює стереотипи поведінки, норми і ціннісні орієнтації соціального середовища, у якому вона функціонує. Соціалізацію можна розглядати як потрійний процес: адаптацію, розвиток особистості і відмову від наївних дитячих уявлень.

Соціалізація особистості на індивідуальному рівні містить такі процеси:

  • взаємодію (особистість кожної людини формується в процесі взаємодії одна з одною. На характер цих взаємодій впливають такі чинники як вік, інтелектуальний рівень, стать тощо);
  • вплив (навколишнього середовища на особистість людини);
  • набуття досвіду (особистість формується на основі власного індивідуального досвіду);
  • окультурення (важливим аспектом формування особистості є культура).

Соціалізація здійснюється через низку умов, які після їхнього групування можна назвати «факторами». Такими факторами соціалізації є:

  • цілеспрямоване виховання;
  • навчання;
  • випадкові соціальні впливи в діяльності та спілкуванні.

Соціалізуючись, дитина не пасивно приймає різні впливи (зокрема виховні), а поступово переходить від позиції об´єкта соціального впливу до позиції активного суб´єкта. У процесі соціалізації індивід бере участь у соціальних відносинах, змінюється його психіка.

До провідних феноменів соціалізації варто зарахувати засвоєння стереотипів поведінки, наявних соціальних норм, звичаїв, інтересів, ціннісних орієнтацій тощо. Стереотипи поведінки формуються шляхом сигнальної спадковості, тобто через наслідування дорослих у ранньому дитинстві. Вони дуже стійкі й можуть бути основою психічної несумісності (наприклад, у родині, етносі).

Основними інститутами соціалізації є: родина, дошкільні установи, школа, неформальні об´єднання, заклади вищої освіти, трудові колективи тощо. Такі інститути є спільними для людей.
У процесі соціалізації люди вчаться, як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, виявляти й переживати різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як облаштовувати свій побут; яких морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь у міжособистісному спілкуванні та спільній діяльності.

Існує кілька соціально-психологічних механізмів соціалізації:

  • ідентифікація – це ототожнення індивіда з деякими людьми або групами, що дає змогу засвоювати різноманітні норми, відносини і форми поведінки, властиві навколишнім. Прикладом ідентифікації є статеворольова типізація – процес надбання індивідом психічних особливостей і поведінки, характерних для представників певної статі;
  • наслідування є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду інших людей (зокрема, манер, рухів, учинків тощо);
  • навіювання – процес неусвідомленого відтворення індивідом внутрішнього досвіду, думок, почуттів і психічних станів тих людей, з якими він спілкується;
  • соціальна фасилітація – стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, у результаті якого їхня діяльність стає вільнішою й інтенсивнішою («фасилітація» означає «полегшення»).

Часто процес на цьому закінчується, тобто дитина довідалася і може згадати, що робила інша. Вибираючи спосіб поведінки, вона може зовсім не використовувати цю інформацію або, інтерпретуючи її по-своєму, робити інакше. Результат научання на рівні поведінки може виявитися через деякий час. Таке відтворення залежить від моторних і когнітивних здібностей дитини.

Ще однією складовою, яка забезпечує соціальне научання, є мотиваційні процеси, які визначають, чи буде здійснено певну дію. Спостереження за наслідками поведінки іншої людини вплине на бажання відтворювати цю поведінку.

Отже, соціалізація – процес підготовки особистості до життя у суспільстві, формування особистості шляхом засвоєння усталених форм поведінки, прийняття загальноприйнятих норм, правил, принципів.

Девіація та девіантна поведінка

Враховуючи, що соціалізація – це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством, будь-яке суттєве відхилення, несприйняття норм, зречення, відверте їх заперечення неминуче призводить до проблем із соціалізацією і життям конкретної особи взагалі. Таку поведінку прийнято називати девіантною.

Девіація (від лат. deviation – відхилення) – це система дій і вчинків людини, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Сутністю девіантної поведінки є те, що людина не дотримується вимог соціальної норми в тій чи іншій ситуації, у неї зовнішні вимоги (санкції, норми) не сформувалися у потреби і звички.

Виникнення девіації можуть спричинити різні фактори:

  1. біологічні:
    • генетичні відхилення, які передаються через спадковість (порушення розумового розвитку, слуху, зору);
    • психофізіологічні, пов'язані з впливом на організм людини техногенних катастроф (атомної та хімічної енергії, землетрусів);
    • фізіологічні – недоліки в конституційно-соматичній будові організму (дефекти мови, непривабливості);
  2. психологічні, які включають наявність психопатології та акцентуації окремих якостей характеру, але до певної міри піддаються корекції, на відміну від біологічних;
  3. соціально-педагогічні, викликані дефектами шкільного, сімейного і громадського виховання;
  4. економічні, пов'язані з соціально-економічною кризою;
  5. морально-естетичні, викликані соціально-культурними змінами у суспільстві, переорієнтацією цінностей.

Як бачимо, починаючи від психологічних чинників – всі фактори впливу на якість соціалізації та поведінку, яка її ускладнює до певної міри піддаються корекції.
У категорію дітей, які мають відхилення від встановлених норм, входять діти, які знаходяться у важкій життєвій ситуації, або мають проблеми у житті, і як результат мають проблеми із законом, підозрюються в скоєнні злочину.

Ряд вчених пропонують узагальнену класифікацію проблем:

  1. Проблеми, пов'язані із збереженням психічного здоров'я дітей, розвитком особистості, самовизначенням, порушенням прав дитини і насильством у сім'ї – психологічна дезадаптація, тривожність, страх, безпритульність дітей, алкоголізм і наркоманія батьків, сирітство, насильство та ін.
  2. Проблеми, пов'язані з неадекватною та девіантною поведінкою, дезадаптацією дітей і підлітків у соціальному середовищі – педагогічно занедбані діти, кримінальний контакт, перебування на обліку в поліції, вживання дітьми алкоголю, наркотиків, адаптація до нового середовища, дефіцит спілкування та ін.
  3. Проблеми, пов’язані з конфліктами і морально-психологічним кліматом у школі, мікро середовищі – агресивна поведінка, конфлікти, низька успішність, ухиляння від навчання, відсутність чітких орієнтирів вибору та ін.

Категорія людей, у яких соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які не можуть подолати труднощі в їхньому житті, належать до «групи ризику».

Як правило, саме представники означених груп неповнолітніх мають проблеми із законом, а значить потенційно можуть стати учасником програми відновного правосуддя.

Оксана Корсун,
практичний психолог кабінету екстреної психологічної допомоги
«Телефон довіри» КНПСОР «Обласний клінічний медичний центр
соціально небезпечних захворювань»

Верх